Вишиванка - символ Батьківщини
МЕТА: вивчати українські традиції,історію нашого народу;виховувати повагу, любов до всього українського; продовжувати розвивати пам»ять, увагу,ввічливість,дружні відносини з однолітками.
Ведуча: Народне прислів’я каже «Без верби і калини нема України». До цього прислів’я ми додаємо «Без вишивки, верби і калини нема України». Тому що вишитий рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами-оберегами.
Ведучий: Серед жіночих народних промислів чільне місце в історії нашого народу займає вишивання. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки передавали таємниці цього виду мистецтва. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна було визначити місце її виготовлення. Народні майстрині старанно зберігають свої традиції.
Ведуча: В українському орнаменті, його плавних лініях, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. З орнаментом пов’язані образи добра, краси, оберегу. Він опоетизований народною свідомістю, теплом людських рук. За ним стоїть тисячолітня історія українського народу.
Ведучий: Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Інсценізація вірша Ю.Шкрумеляка «Українські діти»)
Учитель. Хто ти, хлопчику маленький?
Учень. Син я України - неньки!
Українцем я зовуся –
Й тою назвою горджуся!
Учитель. А по чім тебе пізнаю?
Учень. По вкраїнському звичаю.
В мене вдача щира й сміла,
І відвага й духу й тіла,
І душа моя здорова,
Українська в мене мова.
Учитель. Хто ти дівчинко маленька?
Учениця. Доня України - неньки.
Українкою зовуся –
Й тою назвою горджуся!
Ой, вдягнуся у неділю
У вишивану сорочку,
У червону спідничину
І в коралі на шнурочку –
Заплету я свої коси
І візьму віночок з рути,
Ще й васильком заквітчаюсь,
Чи від мене кращій бути?
Учень. Всі ми – діти українські,
Український славний рід,
Дбаймо, щоб про нас маленьких
Добра слава йшла у світ!
Учениця. Все, що рідне, хай нам буде
Найдорожче і святе,
Рідна віра, рідна мова,
Рідний край наш над усе!
Ведуча: Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща культура що в кожній місцевості мала самобутні форми. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка застосовувала власну фантазію імпровізуючи в межах усталеної місцевої традиції.
Ведучий: Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчати вишивали це вбрання для наречених.
Ведуча: Сидячи над сорочкою чи хустинкою протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка багато передумували про того, хто її носитиме, про нього і про своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій.
Ведуча: Про українську вишиту сорочку складено чимало пісень, написано чимало віршів.
А я іду по світу в вишиванці
Я — українка! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати...
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.
Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе...
З чарівних квітів я сплету віночка
Й над світом щира пісня попливе.
Сорочка, що матуся вишивала,
Сердечко гріє, душу веселить.
Бо ж мама щастя-долю закликала.
Цей оберіг в житті нас захистить.
Вдягни, дитино, рідну вишиванку
І з чистим серцем в білий світ іди.
Вона зігріє сонцем на світанку
І оберегом стане від біди.
Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке,
Та й подамся у садочок,
Де сонце ясненьке.
У садочку подумаю,
Котру квітку рвати,
Щоб із неї добрий узор
Для вишивки взяти.
Красну рожу і гвоздиків
У букет нарвала,
І роботу любимую
Свою розпочала
Ой, вишивки мої любі,
Я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби
Думки не лишаю.
Де покласти слід рожеву,
А де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця
Рідну Батьківщину,
Щоб сміялася сорочка
Файними квітками,
Щоб пишалась Україна
Своїми майстрами.
Ведуча: Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сшь на вишитому рушникові — то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходить із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.
Ведучий: Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі рушники — невід'ємна частина побуту українців.
Ведуча: Слово «рушники» в Україні супроводить постійний епітет «чисті». Це означає не лише те, що вони мали зберігатися в чистоті. Чисті рушники—це символи високих естетичних та етичних ідеалів.
Ведучий: Видовжені прямокутники рушників формою нагадують поля, дороги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою є символом долі, життєвої стежки.
Ведуча: Дуже часто рушник порівнюють із піснею, вишитою нитками на полотні. Саме такою народною піснею стала перлина української поезії XX століття — «Пісня про рушник» на слова Андрія Малишка.
(Звучить «Пісня про рушник».)
Були рушники вишиті і ні, білені і небілені. Небілені робили з цупких ниток для рук, обличчя, тіла. У народі їх називали «утирачі». Гостям, щоб висловити свою шану, зливали на руки воду і давали чистого утирала.
Крім утирачів, були ж ще й стирачі – рушники для витирання столу, лавок, посуду.
Рушники вибілювали Кожна господиня мала праник, яким били по вимоченому у ставку полотні, яке потім розстеляли у сонячні дні на траві. Робили це кілька разів, аж поки полотно не ставало білим. Потім прасували рубликом і качалкою.
Це було цікаво але ж і важко.
Рушник – це дому давній оберіг,
Він вишитий усякими нитками.
Споконвіків родину він беріг,
Бо вишитий матусеньки руками.
Рушник несли, як народився син чи доня,
У візерунках і у квітах запашних,
Щоби завжди щаслива була доля
Й усе найкраще було лиш для них.
Гостей гостинно кликали до хати,
На рушнику несучи хліб і сіль.
Рушник до армії давала сину мати,
Сватів дівчата всі в’язали для весіль.
Дивлюсь я мовчки на рушник,
Що мама вишивала.
І чую – гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м’ята.
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло – тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала..
Рушники, рушники…
Тут червоне із чорним
Так магічно сплелось,
Що нагадує вічне життя.
І здається, він крилами зараз пригорне
І згадаються теплі хвилини життя.
Танець
Ведучий: Рушники на стіні. Не було, здається, жодної оселі в Україні, котру б вони не прикрашали. У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха . А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини столiть, у них закладена мудрiсть столiть.
Ведучий: Розмаїта кольорова гама українських народних вишивок, але переважають у них два кольори — червоний та чорний. Синонімом першого є любов, а другого—журба; радість і смуток, веселість та печаль. Ці почуття в житті органічно пов'язані.
Ведучий: Обрядові рушники весільного призначення виступають чи не найголовнішим атрибутом однієї з найважливіших подій у житті людини.
Ведуча: У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. їх дбайливо оберігали, ними, в кращому розумінні цього слова, хизувалися — гостям і сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною.
Ведучий: Рушники подавали і брали, коли йшли у свати, ними пов'язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушничок ставали. Кращі узори запозичувалися, переходили з покоління в покоління.
Ведуча: Український рушник. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не минає народження, одруження людини, ювілейні урочистості. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті. Не випадково в народній пісні мати навчає дочку:
Тримай хаточку, як у віночку,
І рушничок на кілочку.
Ведучий: По всій Україні поширений звичай покривати рушниками хліб на столі. Ним покривали й діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покутті.
Гарний був звичай використовувати рушник при будівництві житла. Коли стіни були вже викладені, вгорі, у кутку, вішали рушник.
Ведуча: Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха. Цей звичай існує і досі.
Ведуча: Без рушників не обходилася жодна важлива подія людського життя-буття. Ними приймали немовля на світ. Рушником зустрічали і проводжали гостей, накривали хліб, прикрашали ікони. Його брали в дорогу, щоб була легкою, ним проводжували у вічність.
Ведучий: Рушник у нашому побуті живе й сьогодні. Його використовують на весіллях, проводах в армію. Звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю живе донині.. Цвітуть у барвах вишиття українські церкви.
Ведуча: З покоління в покоління передавали українці своє мистецтво вишивання. І зараз вишивання в Україні дуже популярне. Вишивають усі: дорослі і діти, чоловіки та жінки. Якби зібрати все багатство української вишивки, то карта України від села до села, від міста до міста простяглася б вишитими дорогами.
А зараз ми з вами зробим вишиванку –аплікацію «Мій рушничок»
І як говорили , що працюється краще під пісню послухаємо пісню і попрацюємо.
А зараз пограємо у гру : «Доповни вірш»
Я почну, а ви добиратимете останнє слово другого рядка в риму. (Доповнення вірша)
Моя Батьківщина – це хата й…, (калина)
Що виросла біля …. (вікна)
Моя Батьківщина – це вся Україна,
Що в цілому світі …!(одна)
Моя Батьківщина – це села й містечка,
Й верба, що пустила ….(гілля)
І річка красива від нас недалечко…
Уся наша рідна …!(земля)
Моя Батьківщина – це будні і …,(свято)
І неба безмежного шир.
Щасливе дитинство, і мама, і …,(тато)
Це радість, це ласка і …!(мир)
Ведучий: Ми з вами усі — українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.
Ведуча: Хай сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Нехай червоні ягоди калини
Щасливу вашу осявають путь.
Пісня «Хай щастить».
| 